Учительська доля

 Літають думками хмаринки ідей,

Та що я без добрих і милих людей.

Шукаю команду – зорю однодумства,

Щоб справи великі робити для людства.

Я вдячна Богу за своє життя

Я вдячна Богу за своє життя!

За те, що сію зерна я науки.

За те, що є, й за те, чого нема.

За те, що дітям я знання даю у руки.

За долю вчительську – солодко-гірку,

За всі мої польоти і падіння.

За те, що я роками в школу йду,

За те, що дітям я даю благословіння.

Що варта я, як вчитель у житті

Без результатів моєї учениці,

Без добрих справ, що роблять дітлахи,

Що проростають, мов поля пшениці.

Я не дарма прожила це життя,

Бо хтось від мене взяв моє насіння.

І проростив у власному житті,

А не закидав байдужості камінням.

Духовний хліб несуть вони в життя.

Хто сіє, а хто жне - у кого як виходить,

Та слово вчителя святе,

Мов теорему мудрості виводять.

За плечима сивіють мої роки.

Міняється все із роками,

А  вчительська праця  у дітях цвіте,

І славиться людством віками.

ВИПУСКНИКАМ

Грайливо, дзвінко, чуть тривожно

Дзвінок останній пролунав.

Він всім випускникам сьогодні

Прощання з юністю програв.

Акорди радості й тривоги
Торкнулись кожного із нас.

Всім знову пригадалась шкільна осінь
І наш невмілий перший клас.
Уроки, переповнені знаннями,
Вірші, завдання не з легких.
І перші наші залицяння,
Й слова зізнання не з простих.
Здавалось, що шкільна наука –
Це марна трата юних літ.
І вчителя нудні повчання
Яскравий не залишуть слід.
Вже по дорослому сьогодні
Ми усвідомлюєм буття.
І ті уроки, що у школі –
Це «ВСТУП» до справжнього життя.
Попереду – польоти і падіння,
Життя барвисте й сповнене тривог.
Йому не подаруєш свою милість,
І не складеш із ним ти діалог.
Ще буде іспитів багато:
На вірність, дружбу і можливість дій.
Ще будуть радощі й розчарування,
І ми у вирі цих подій.
Прощальний вальс, слова напутні,
І сонця перші промінці.
Хай будуть нам благословенням
В майбутньому, дорослому житті.  

«Подяка» вчителю

Запитали у вчителя,

Про його зарплату,

А він гордо відповів:

-          Маю небагато.

Чому ж тебе не шанують

і не величають,

Хоч розумна ти людина

Про це усі знають.

Мовив вчитель дуже тихо

Про свою подяку,

Колись була дуля з маком,

А тепер без маку.

Колись був я у пошані

Кланялись низенько,

А тепер і першокласник

«Посила» частенько.

На перерві, в коридорі

Тулиться Софійка

До не дуже спокійного

Статного Андрійка.

Сіла йому на коліна,

І треться щосили

То передом, то задом,

Аж чуби зіпріли.

А я бачу, і не можу

Сказати ні слова,

Бо звучить із їхніх уст

Нецензурна мова.

Намагався про ці дії

сповістити тата,

А у відповідь почув,

яка в них зарплата.

Що купили лиш недавно

«Тойоту – королу»,

Щоб возити свою Соню

Щоранку у школу.

Ще й придбали для донечки

Речі закордонні

Щоб всі бачили здалека

Що вони «гонорні».

Ну, а те, що не вивчала

Ваш предмет ні разу

-          Я не вчився в школі теж, -

Відповів одразу.

Тут до нашої розмови

Підключилась мати:
- Знаєш, вчителю, що я

Хочу теж сказати:

         До нас більше не дзвони

Не турбуй даремно,

Бо закінчиш свою працю

Дуже ти ганебно.

Я відверто напишу,

Не боюсь нікого,

Давно камінь я ношу

На вчителя свого.

І пішли у міську владу

Листи за листами

Заплатили  «бідоласі»

За вчительські драми.

Учительська доля

Вже давненько я працюю учителем в школі

Та лише тепер пізнала вчительської долі.

У роки, що пролетіли сизокрилим птахом

Почувалася в безпеці під шкільним я дахом.

Відчувала я повагу, від батьків підтримку,

Бо були то часи правди, мудрості і стримку.

Приминуло все з роками, відійшло далеко,

А  прийшло в шкільну науку для вчителя пекло.

Розв’язала всім свобода язики і думку

Тепер рідко хто почує учительську дудку.

Кожен грає свою пісню про права і волю

А я мовчки лиш здоров’я у Боженьки молю.

-    Пошли мені матір Божа терпіння і сили,

Щоб стерпіти ту неправду, коли кості мили.

Всі розумні, дуже вчені, дружать з телефоном

Записують, що говориш навіть з диктофоном.

Сидить хлопець на уроці з дорогим планшетом

І киває в такт музики  модненьким кашкетом.

Сипле часто такий учень нецензурне слово,

Бо закриє його «подвиг» батько терміново.

Він не просить у вчителя: «Вибачте»,- тихенько,

А вказує учителю на гріхи швиденько.

Відкриває навстіж двері в управління вправно

І розказує, що вчитель поступає нагло.

Його сина принижує, плює йому в вічі

Дуже просить захистити своє чадо двічі.

Взяти його під опіку закладом освіти

Й наказати директору вчителя змістити.

Бо останній має знати:  сина не чіпати,

А то прийдуть на розборки "круті" тато й мати.

Святкові дні не за горами,

а настрій стелиться рядками...

Щоб не скучно святкувати -
треба вірш подарувати.

Цвіли учительські надії, мов пишнії квіти

І раділи педагоги, як маленькі діти.

Обіцяли їм зарплату доларом платити,

Щоби люди не ставали цю владу хвалити.

Але час вніс корективи – «дефіцит бюджету»,

А учитель щиро вірить у зміну сюжету.

Дуже просить вся спільнота, наперед сказати,

Як буде країна наша суддям добавляти.

Скільки будуть прокурори, депутати мати,

Щоб учительську зарплату до них прирівняти.

Всі увагу акцентують на вчительські гроші,

Що вони так заробляють, як ті «міхоноші».

Скільки можна вчителів так підло дурити,

І на бідній цій освіті суспільство «гострити»?

Схаменіться, депутати і «сучасні Боги»,

Бо суспільство добре знає, що ви «демагоги».

Не знущайтесь над учителем,

не живіть брехнею, бо народ вас обирав

з чистою душею…