Ну, ось і все… Час коміксів скінчився
Пора забути, як смішив народ,
По сцені голим бігать вже не будеш,
І в ж*пу свій народ вже не пошлеш.
Уже не буде часу на
розваги,
На вільнодумство, слабкість і ганьбу,
На ролики без змісту і насмішки
Про Україну та її біду.
Попереду важкі державні будні:
Війна, кордони, схеми та суди,
Верховна Рада, іноземні гості,
прем’єри, мери, зрадники, посли.
Корупція, дороги, хворі і освіта –
Це справи зовсім не з легких,
Проте, якщо є мудрість й власний розум,
То вийдеш із проблем бозна-яких.
«Незручності» для Ради, помсту людям
Пора забути, наперекір Москві,
І булаву – козацький символ влади
Тримати гордо й впевнено в собі.
Хай Бог нам допоможе все здолати,
Та Україну з честю
зберегти,
І нових перемог усім діждатись,
І спільної мети всім досягти.
О, Господи, спаси мою країну
Держава втратила, а чи здобула?
Поки-що кожен думає своє,
Та висновки робити ще зарано
Історія розставить всі крапки.
Згадаймо тих, хто був уже до цього.
Кому хвальбу писали сторінки?
Хто вірно прислужився нашим людям?
Хто не робив в кар’єрі помилки?
Той убивав народ і плюндрував країну,
Той грабув і нищив все святе,
А інший втік з держави, мов пташина,
І прихопив з собою усе народне й золоте.
Ніхто не відповів за сльози від майдану,
За долі українок за «бугром»,
За ті могили, що в ворожім полі…
За справи, що лягли на них тавром.
А ми – прості і вірні владі люди,
Шукаємо розумних серед нас,
Таких, щоб люд любили і свою країну,
Щоб щиро нації подарували шанс.
Це має бути не лише свобода,
А й рідна мова, право і закон
І українське християнське слово,
А не «шабаш», чи інший лексикон.
Вже Україна бачила «героїв»,
І пожинала вже від них плоди.
О, Господи, спаси мою країну,
Щоби хоч діти й внуки добре зажили.
Для українців пісня – це святиня,
Бо в ній душа народу процвіта,
А коли хор Вірьовки виступає,
То аплодують навіть небеса.
Проте:
Чи то без виході, чи може з дуру
Продали імідж славні співаки,
Бо їхнє виконання, це уже БОГЕМА,
Що славить Україну не одні роки.
Нема нічого гіршого за гроші,
За підлабузництво, продажність і обман,
За втрачену довіру і розчарування,
За зраду тих, в кого в душі дурман.
Вже рік новий не за горами,
І Миколай спішить з дарами
Вже діточки чекають свят,
Лише дорослі тривожно гомонять.
Чомусь не весело сьогодні
Від тих подій, що навкруги:
В окопах досі гинуть хлопці,
Стріляють гради й ворожі сини.
Вже полонених більше двісті
Чекають волі у цей час.
Згоріли діти і дорослі,
І біль пекельний ще не згас.
Замінування, вбивства серед люду
Не викликають радості в серцях,
А ті новини, що летять із Ради
Бентежать думку повсякчас.
Невже ліси, водойми, гори і долини
Ми віддамо у руки панським чужакам?
«Чому ми землю ставимо на продаж?»
Де відповідь, в яких книжках?
Уже ялинки подих чується на дворі,
В очікуванні чуда дітлахи,
А ми – дорослі, просимо у Бога
Простити зраду, вчинки і гріхи.
ЛЮДИ ЗАМІСТЬ ІПОТЕК
Мали «ВАЖНІ» збори ми,
Аж сім душ на них прийшли.
Їх збирав наш рідний ЖЕК
Схожі були на флешбек.
З травня ціни підіймає,
Бо навколо «все зростає».
Збільшили ціну на газ,
тепло, світло і «не раз».
Ну, а ми, такі хороші,
Берегли вам ваші гроші.
А тепер прийшов той час,
Що скорочують всіх нас.
Треба якось виживати
І робоче місце мати.
ЖЕК – це не лише ім’я,
Дома в кожного сім’я.
Розкажу вам з толком все,
Кожному знайду слівце.
Ці дороги, що в дворі –
Ви зробіть собі самі,
Бо грошей в ЖЕКу нема.
Не просіть – усе дарма.
Ми і так сміття вивозим,
Раз у рік пісок завозим,
А той дах, що вам тече –
Нас за душу не бере.
От подумаєш – КАЛЮЖА.
Це ж любий її подужа.
Перестрибне, чи впаде –
Якось шлях собі знайде.
З НАМИ ДОГОВІР СКЛАДІТЬ,
І спокійно знов живіть.
Порихтуйте «козирки»,
Пошпаклюйте підмурки.
Вхід в під’їзд собі зробіть
Нові двері закажіть.
ЖЕК не може помогти,
Бо ми бідні, як і ви.
В міську владу напишіть,
Допомоги попросіть.
Я у цей не легкий час
Шлю питання до усіх ВАС:
«То навіщо нам цей ЖЕК,
У якого люди замість ІПОТЕК?»
Немає коментарів:
Дописати коментар